Українське село, випробування на міцність

Схоже, без строку давності вже для сільчан випробування на міцність і силу до виживання, в умовах якого жителі українських сіл живуть вже понад два десятки років і, що найгірше, кінця-краю не видно попереду. Більше пощастило там, де до залізниці, головних шляхів ближче, є робота у відроджених агрогосподарствах й, відповідно, соціальним захистом люди більш-менш забезпечені. А що робити іншим — віддаленим, ма­лим селам і висілкам? Наше ось, Шлях Ілліча розташоване під боком у Носівки, а здається — на самісінькому обніжку су­спільства давно животіє, зі своїми напів­порожніми, безлюдними вулицями, при­видом колись впорядкованого центру, де пусткою світять вікна добротних будівель колишньої колгоспної контори, клубу і дитсадка. Словом, фактично нічого не залишилося від колись заможного і бла­гополучного села, та й жителі тут нині, переважною більшістю, — пенсіонери, яким вже не до снаги ні жити порожніми надіями, ні деінде шукати кращої реаль­ності.

Читайте також: З чого починається Батьківщина?

Нам, обтяженим віком і хворобами, не так і багато потрібно для благополуччя у старості — почуватися незабутими дер­жавою і захищеними, бодай, у найнеобхіднішому. Та з цим якраз і найбільше бідуємо, причому, зайшли вже майже у глухий кут, коли два роки тому перестало працювати у селі і відділення Ощадбан­ку. Свого поштового відділення ми теж не маємо, листоноша приймає пошту на дому, тож, щоб заплатити за комунальні послуги, щомісяця потрібно, буває, і по кілька раз їздити до Носівки, або ж до­биратися до сусідніх сіл. Багатьом жи­телям похилого віку, у тому числі й мені, це фізично неможливо зробити, бо не­дуги міцно прив'язали до дому, а іншим фінансово дуже обтяжливо, адже проїзд до райцентру і назад обходиться аж в 32 гривні. Це немало для пенсіонерів, а ще дуже образливо жити ось так, з усвідом­ленням своєї непотрібності.

Був час, щоправда дуже нетривалий, коли у нас у селі щомісяця приймалися комунальні платежі за зразком виїзної торгівлі — у визначений день приїздив касир і проблем жодних не виникало. Чому б таку практику не зробити постій­ною, адже ми розуміємо, що відкривати окреме відділення у такому малому селі, можливо, й недоцільно. Проте, й омина­ти увагою турботи його жителів — спра­ва невдячна для всіх. Бо живемо ж ми у своєму селі не на острові, і не за безімен­ною адресою.


Анастасія КИШЕНЯ
с. Шлях Ілліча

Українське село, випробування на міцність 0Українське село, випробування на міцність 1Українське село, випробування на міцність 2
+1
01:50
1893
Загрузка...

Нет мнений

Гость